kohani_tour: (Default)
[personal profile] kohani_tour
Маршрут розширення свідомості: Київ - Буковель - Яблуниця - перевал Беркут


Ранок, Буковель, дощ, сніданок у пафосному ресторані. Смачне каре ягня та 100 грам далеко не апельсинового фрешу, але корисної рідини для душі та тіла. Натхненно. Під ковдрою на відкритій терасі тепло та затишно, по дахах стукотять краплі, чутно шум наповненого струмка поруч. Коханий годує мене шматочками ягнятинки, печеною картопелькою, маринованими білими грибочками. Тим часом 100 грам роблять свою справу – уява просинається, душевний настрій такий, як треба. А це означає, що тягне до нових відкриттів. Каре закінчилося і дощ також. Полудень, але відчуття, що часу немає, бо це ж Карпати, тут живеш в ритмі природи та поривів власної душі… Буковель нічим більше не порадує, шукати там нема чого ( про це – окрема історія). Як хочеш побачити й відчути дійсно справжні Карпати – тоді ворушись, не сиди на місці, шукай, і знайдеш там, де навіть не уявляєш! Тож сіли й поїхали.

Як нема власного транспорту, будьте готові до тамтешніх рейсових автобусів. Вони також частина справжніх Карпат. Аби дістатися кудись, необхідно витримати декілька десятків кілометрів по жахливих дорогах, а вони починаються одразу за Буковелем – далі «цивілізація» не розповсюджується! Дороги й автобус у купі – атмосфера неповторювана! Головне - не розтрясти по дорозі свій запал шукача пригод. Поїхали ми дивитися «дивовижний краєвид». Їхати до нього з пересадкою: від Буковелю до повороту на Татарів, а звідти – в сторону Рахова. Перше враження від автобуса це те, що він з гуми. Всю дорогу люди заходять і заходять. Ми сідали – трохи не влізли, а після нас ще людей 10-15 зайшло! Але ніхто не свариться, не штовхається, чемні, і це особлива риса гуцулів. Тож і я собі стою, насолоджуюсь, адже по мені весь час чемно топчуться. Також будьте готові до довготривалої поїздки під запалюючі ритми карпатської музики – наслухайтесь її заздалегідь, звикніть. Я от не підготувалася, так що голова гула, а одна з пісень навіть стала моєю улюбленою, переслідувала мене й далі. Цікаво спостерігати за місцевими мешканцями в автобусі – для них це можливість зустрітися зі знайомими, розказати, поспитати за те, за се, ще й почуєш їх особливу говірку, манеру вітатися, розмовляти - колоритне місце ці рейсові автобуси.До повороту доїхали, а от далі…. Автобуса можна чекати довго, тож пробуємо дістатись автостопом. Що характерно для Карпат, підбирають або місцеві, або іноземці, а наші чотириколісні туристи ігнорують двоногих. Так і нас підібрав місцевий на залихвацькій «Ниві» й домчав до пункту призначення. Там і дощ нас наздогнав – теж вилетів з Буковелю подивитися «неймовірний краєвид».

Траса прямує далі, а навкруги ніяких ознак «краєвиду», тільки вбік відокремлюється грунтова дорога та поруч сувенірний ринок і кафе. Думаю: їхали-їхали й дісталися – побачимо вироби народних майстрів! Але ні. Покликала нас якраз-таки стежка. Це мені з початку зовсім не посміхнулось, адже вдягнена була не відповідно до наміру крокувати в дощ по бездоріжжю! Але ж авантюрного запалу в автобусі не розтрясла, тож прямую до нових відкриттів та вражень.

Навкруги волога, вогкість, величезні смереки, котеджі, які готуються до зимового сезону, розвалені радянські санаторії і смереки, смереки, смереки… Неба над головою стає більше. З’являються пречудові парканчики гуцульських господ і в’ються так собі по пагорбах сірими ниточками. Зелень набуває неймовірно яскравого та соковитого кольору, над головою пливуть величезні хмари – ніби ми піднялися у вищий, паралельний тій трасі світ. Опинилися ми на Беркуті – кордоні між івано-Франківською та Закарпатською областями. На чотири сторони навкруги нас змикаються три гірські хребти: Свидовець, Горгани, Чорногора, видно Драгобрат, Говерлу, Петрос, на їх вершинах сонце бореться з хмарами. В житті не було навкруги мене стільки повітря. Здається, ніби легень не вистачить, аби ним дихати. Захоплююче! Архаїчно.
Озираюся - а ми не одні, виявляється, тут ще й корови також свіжим повітрям дихають, абсолютно незворушні – в них прям на обличчі так і написано: « Я у вічності». А з коровами ще хлопчики-пастухи, сміються з ошелешених туристів. Видно забавка в корів та хлопців така: роздивлятися туристів та позувати на камери. Корови, як фотомоделі, позують, в цей час підійшли ще відпочивальники, всі з ними фотографуються – дикі містяни. Я також зробила фото «Я і корови».


Природа така природня, що хочеться кожну травинку, гілочку, квіточку будячок роздивитися, ніби й не бачив їх ніколи. Тож пороздивлялася все на галявинці, не помітила, як вже почала заглядати за кожну смереку, бо дійсно цікаво підняти важке, зникле аж додолу гілля, роздвинути смерекові «лапи», а там якась садиба старезна за ними, мох, заросле подвір’я, трава, яку ніхто не топче, вона густа, висока, мокра й запашна. І звичайно ж чудові гуцульські парканчики, які слугують не для перешкод, а навпаки ніби запрошують
( насправді ці паркани потрібні тільки як огорожі для випасу худоби). Так і не помітила, як знову опинилася біля старого розваленого радянського санаторію. Але виглядав він вже зовсім по-іншому, затишно, гармонійно, архаїчно, як і все навкруги. Навіть таємничо, й ніби теж запрошував його оглянути. На його подвір’ї натрапили на стару-стару стежку, викладену бруківкою, сходи до… колиби.Радянської колиби!

Будівля стара, на дверях ковані петлі, вікна заколочені, але всередині можна побачити камін, барну стійку, купу мотлоху, а серед нього радянські плакати з «общепиту»! Колиба така стара, що в неї дах з дерев’них дощечок на кшталт черепиці, вкритої мохом та порослої травою, як будиночок вікінга. І звичайно ж величезні смереки та навіть берізка поруч! Поетично…

Споглядання колиби робить свою справу й душевне тепло хочеться підкріпити філіжанкою гарячої кави. Біля самісінької траси є кафе. А там подають глінтвейн! Зізнаюсь, я скептично поставилася до цього пункту меню, але замовили, на щось особливе не сподіваючись. Але… найсмачнішого гарячого вина своєму житті я не куштувала, ані в Києві, ані за кордоном, ані в пафосних ресторанах Буковелю! Тут, в глуші, при звичайній дорозі, по якій в день проїжджає тисячі людей. Хтось їде повз, хтось зупиниться купити попсовий сувенір та й попрямує собі далі, до «цивілізації», хтось спиниться швидко-швидко перекусити в цьому кафе, купити цигарок, випити кави. Впевнена, що всі ці люди не підозрюють, що тут найсмачніший глінтвейн, найзатишніша атмосфера за столиком біля кафе, при самісінькій дорозі. Ми сіли за цей столик, в метрі від нього спиняються авто, ходять люди, повз проїжджають машини, автобуси – буденне життя. Але хоч все навкруги рухається, все одно нема метушні, ритм життя незрівнянно інший від того ж самого Буковелю чи Яремче. Запашне тепле червоне вино зі спеціями, медом, апельсином, таке, як треба, пробуджує апетит, а поруч ще й мангал димить з букових дров. Ну як тут не замовити шашлик?! Сидимо, чекаємо – виходить жіночка з цигаркового кіоску поруч, несе на шомпурі м’ясо й смажить його перед самісіньким нашим носом! Інтерактив якийсь. Аби він став ще повнішим, ми забираємо в жіночки наше м’ясо й смажимо його самі, при дорозі, на перевалі Беркут, він же Яблуницький. Хмарки гуляють туди-сюди, сонечко визирає, авто їздять, люди ходять, життя тече за своїм ритмом, ми смажимо м’ясо, букові дрова потріскують, жар хороший, димок запашний. Зізнаюся, смачнішого шашлику я в своєму житті також не куштувала! Із хрумкою скоринкою, що цікаво, не мариноване, але м’якеньке. Ще по 50 грам зовсім не апельсинового фрешу, кава, розговорилися з продавчинею, а вона аж з Чернигова, приїхала як турист, лишилася тут жити, працювати. І її привабила проста, щира «придорожня» романтика цього місця.

Profile

kohani_tour: (Default)
kohani_tour

January 2016

S M T W T F S
     12
3 4 56789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 22nd, 2017 10:42 am
Powered by Dreamwidth Studios